У Києві 30 листопада відбулась акція “Відчинимо правду про насильство”, на якій активісти вимагали ратифікації Стамбульської конвенції задля протидії домашньому насильству та насильству щодо жінок. 

Про це повідомляє Центр прав людини ZMINA.

Біля Офісу президента вони встановили символічні двері на знак того, що проблема часто є невидимою, хоча насправді тисячі жертв насильства потребують реальної допомоги з боку держави.

Учасники акції нагадали, що Україна стала підписантом Стамбульської конвенції вже 10 років тому. Пʼять років тому її намагалися ратифікувати, проте спроба провалилася. Документ не ратифіковано досі.  У червні 2020 року президент Володимир Зеленський пообіцяв винести законопроєкт про ратифікацію конвенції на розгляд Верховної Ради, проте так і не зробив цього.

Таке зволікання коштує надто дорого: щороку більш ніж пів тисячі українських жінок гине від домашнього насильства, свідками та жертвами стають тисячі дітей. За словами директорки “Amnesty International Україна” Оксани Покальчук, миритися з тим, що влада зволікає з найрішучішим кроком у боротьбі з гендерно зумовленим насильством – ратифікацією Стамбульської конвенції, більше не можна.

“Я не можу більше миритися з нереалізованими обіцянками політиків, браком політичної волі й тисячами виправдань, чому це досі не зроблено. Не можу більше миритися з несистемним і ситуативним реагуванням на випадки насильства, що нерідко змушує українок і українців залишатися сам на сам з цією проблемою”, – сказала вона.

На її переконання, законопроєкт про ратифікацію треба негайно внести на розгляд парламенту. Це не лише змусить Україну вдосконалити законодавство відповідно до міжнародних стандартів, а й покращить роботу державних інституцій.

Координаторка з гендерних питань кампанії проти сексизму і дискримінації в політиці та ЗМІ “Повага” Анастасія Багаліка прийшла на акцію, бо вважає, що без ратифікації Стамбульської конвенції ситуація з домашнім насильством в Україні може ще погіршитися.

“Домашнє насильство досі лишається справою, яка відбувається за зачиненими дверима. Ми хочемо, щоб реагування на насильство відбувалося відповідно до норм і правил, які є дієвими та успішно працюють у країнах, що вже ратифікували й виконують конвенцію”, – уточнила вона.

Менеджерка з адвокації громадської організації Fight for Right Вікторія Харченко нагадала про те, що, за неофіційними даними, понад мільйон дівчат і жінок з інвалідністю досі лишаються невидимими для держави. Офіційної статистики про кількість жінок з інвалідністю в Україні немає. Як і інформації про те, скільки жінок з інвалідністю постраждали від насильства вдома та в закритих інституціях. Їхні кривдники найчастіше – це люди з близького оточення.

“Це люди, від яких жінка з інвалідністю залежна щодня – фізично, фінансово, емоційно. Але так не має тривати надалі! Ми – жінки з інвалідністю – є, нас багато, і ми маємо право на захист від домашнього насильства. На доступні притулки для потерпілих у кожному місті та містечку, на всебічну та ефективну підтримку від держави”, – заявила активістка.

Членкиня Фінансового комітету Громадської експертної ради при МФО “Рівні можливості” ВРУ, представниця Профспілки підприємців Київщини Альона Абрамова сказала, що потерпілим від домашнього насильства вкрай необхідно мати можливість працювати й бути фінансово незалежними. Саме Стамбульська конвенція дає відчуття впевненості в боротьбі за власне незалежне майбутнє, вважає вона.

Заступниця голови ГО “Центр “Жіночі перспективи” Ірина Трохим важливим назвала й те, що конвенція спрямована насамперед на запобігання насильству і це економічно вигідніше, ніж усунення його наслідків.

Співорганізаторка акції, журналістка Центру прав людини ZMINA Ірина Виртосу висловила сподівання, що її чотирирічна донька зростатиме в безпечному, вільному від насильства суспільстві.

“Саме тому я сьогодні тут. Було б класно, якби президент нас одразу почув і завтра ж подав правильний законопроєкт, а Верховна Рада його ратифікувала – але це десь в ідеальному світі. Важливіше те, що суспільна дискусія навколо ратифікації Стамбульської конвенції сприяла тому, що вже ухвалюються важливі закони, які потрібні потерпілим від домашнього насильства”, – сказала вона.

Активістка уточнила, що ратифікація цього важливого документа навіть найближчим часом не означатиме завершення всіх проблем. Робота триватиме й надалі – в розбудові ефективної системи захисту та запобігання домашньому насильству. Проте конвенцію важливо ратифікувати якомога скоріше як рамковий документ.

Організатори встановили біля ОП символічні двері. Відчинивши їх, вони показали, які страшні речі часто відбуваються за ними. Також учасники акції залишали на дверях відбитки долонь з червоною фарбою під гаслом “Зробимо насильство видимим!”.

Після цього активісти прийшли до Верховної Ради, щоб спитати в народних обранців, чому досі не ратифікували Стамбульську конвенцію.

До активістів вийшли солідарні з ними депутати. Олександр Мережко розповів, що не всі в парламенті підтримують ратифікацію Стамбульської конвенції, проте робота з просування рішення щодо цього серед нардепів ведеться постійно.

“У Європі цю конвенцію називають “золотим стандартом”, тому що це перша і комплексна конвенція, яка захищає права жінок і всіх потенційних жертв насильства. Ми робимо все можливе, але не все залежить від нас, тому що треба переконувати наших колег, щоб вони врешті-решт проголосували за цю конвенцію”, – сказав він.

Також висловили підтримку учасникам акції нардепи Марія Мезенцева, Ірина Геращенко та інші. Народного депутата Святослава Юраша, який заявив, що Стамбульську конвенцію не ратифікують ніколи, активісти провели криками “Ганьба!”

Акцію “Відчинимо правду про насильство” ініціювала коаліція громадських організацій “Україна – за Стамбульську конвенцію”, куди входить і ZMINA.

Поділитися в соціальних мережах:

Залишити коментар: